Вс, 23.07.17, 8.33 PM
Сопілкар
Головна сторінка | Сопілкар Микола Кущак - для спілкування | Реєстрація | Вхід
[ Нові повідомлення · Учасники · Правила форума · Пошук · RSS ]
Страница 1 из 11
для спілкування » Журнал "Сопілкар" » про гурти та виконавців, що використовують сопілку » Сопілкар Микола Кущак (Автор: Микола САВЧУК)
Сопілкар Микола Кущак
sopilkaДата: Вт, 13.12.11, 8.07 PM | Повідомлення # 1
Адміністратор
Група: Администраторы
Повідомлення: 44
Статус: Offline
...Старі люди переказували, що колись на весіллях в селах Коломийської Гуцульщини грали два музики: скрипаль і цимбаліст. Згодом, десь у 1920-і роки, до них долучився маленький бубон, який нагадував відомий інструмент решето, що з ним виступають цигани. Але старі люди не любили бубна і тому й далі переважно грали тільки скрипка й цимбали. У 1930 роки сталася зміна в традиційних весільних музичних капелах. По-перше, оформився оркестр з чотирьох інструментів: скрипка, цимбали, бубон, сопілка. По-друге, маленький бубник замінив більший, хоч також легкий бубон, на який використовували псячі шкіри. По-третє, сопілка, яка до того була суто індивідуальним інструментом пастухів, косарів, заробітчан у лісі, долучилася до весільних капел. У той час хтось заніс у села й кларнет, що теж суттєво збагачував гуцульську музику, але у наших селах він не прижився. Жінки здавен уміли грати у дримбу. Дехто грав у листок, у гребінь. У 1970-80-ті роки у плівку грав Стефурак (Штифурьик) з Великого Ключева.
Інструменти в наших селах називали так: скрипка, цимбали, або цимбал, фрілка, фрело (сопілка), бубинь, бубин (барабан), клярна (кларнет). За скрипаля казали "музика", за цимбаліста — "цимбалістий", чи "цимбалюк", за бубніста - "бубністий", за сопілкаря казали - "він граї в фрело", "він граї в фрілку", згодом - сопілкар. У селах казали так, як колись давно казали в Україні: "грати в", а не "грати на", тобто "грати в скрипку", "грати в цимбали", "грати у фрілку" чи "грати в фрело", "бити в бубинь".
У другій половині 1970-х до весільної капели стали масово долучатися баяни і зрідка акордеони, у 1980-ті роки - труби, саксофони. Подекуди музичні капели поповнилися ґітарами, ударними установками, міні-роялями — "іоніками". Стали використовувати електроакустичну апаратуру. Тепер щораз рідше можна почути справжню гуцульську гру, справжні гуцульські мелодії. Лише кілька весільних капел сповідує двояку музику: традиційну гуцульську і сучасну естрадну. Більшість послуговується новітніми музичними інструментами, а то й використовує записи і лише імітує гру.
Люди високо цінували музик, а найперше — скрипалів. Давні музики мусили вміти добре грати, аби здобути популярність. їхня гра була на вусі кожного весільного гостя, обманути було неможливо. Тому рівень інструментальної музики по гуцульських селах був доволі високим, незважаючи на те, що музики назагал були неосвіченими, не знали нот. Навчалися на слух, одні від одних, щось додавали свого. Кожен музика був оригінальним, неповторним. Шкода, що тоді ще не існувало магнітофонів і відеокамер. Нині, за малим винятком, гуцульські музики на Коломийщині не володіють високою музичною майстерністю. Та й сучасні мешканці наших сіл не здатні так тонко розуміти гуцульську музику, як давно...
Колись лише скрипаля називали "музиков", йому замовляли весілля, він годив ціну і брав собі решту спільників. Скрипаль і ділив усім гроші. Собі брав найбільшу плату, менше давав цимбалісту, ще менше - сопілкареві і найменше - бубністові. Якщо когось це не влаштовувало, то на його місце знаходилися інші. Звичайно, скрипалі вибирали кращих музик-спільників.
Від воєнних часів і до 1947 року три-чотири музики в наших селах брали по 1000-1500 карбованців за три весільні дні. Цимбалістові, як згадував небіжчик Іван Коструб'як з Малого Ключева, виходило 300 карбованців. Після грошової реформи в СРСР ціни змінилися. Упродовж 1947 — 1961 років за три дні весілля музики брали вже 400-600 карбованців на тодішні гроші. Небіжчик-сопілкар Микола Кущак з Великого Ключева згадував, що в 1950-і роки він дув три дні у фрілку, аж йому очі підлазили, за 25 карбованців. Десь від кінця 1970-х фінансовий розподіл змінився і музики стали ділитися грошима порівну. Пригадую, що на початку 1980-х капела з Великого Ключева, у якій грав і автор цих рядків, брала за три весільні дні 560-600 карбованців, а за чотири дні - 700-800 карбованців. Слід згадати, що з приходом до влади в СРСР М. Горбачова і його соратників почалася боротьба з алкоголізмом і це вплинуло й на наші гуцульські весілля. Саме в той час на Косівщині перестали справляти 4-денні весілля, а у Великому Ключеві пропали колись пишні "посаги" - весільні вечори для молоді, які робили у п'ятницю. Останній такий повноцінний посаг (зі столами, музиками, танцями) у цьому селі відбувся 9 червня 1985 року у Юри Тимощука на кутку Готарь, де грав Микола Кравчук (Мишинський).
Давно по наших гуцульських селах музик поважали. Поважали за талант, за те, що вони могли те, чого не могли інші. У музик завжди в кишенях шаруділи гроші, хай і невеликі. Тому віддатися за музику означало мати більш-менш пристійне забезпечення.
Бути музикою нелегко, оскільки треба міняти звичний ритм життя, ночами не спати, мерзнути, вислуховувати різні докори, претензії, а повернувшись додому, братися до звичної сільської роботи. Тому більшість музик не доживало до глибокої старості. Деякі зловживали алкоголем. Водночас музики - приємні співрозмовники й оповідачі, веселуни й співаки, бо на своєму житті бачили багато цікавого й пережили різні пригоди. Тож послухайте деякі з них, які автор записав упродовж 1975 - 2007 років. Йому допомагали Ігор Савчук з Печеніжина, Павло Андрушко з Верхнього Вербіжа, Іван Лудчак з Нижнього Вербіжа.
Никола КУЩАК. "Я гроші в копиці складаю"
Кущак грав від малого: спочатку на пасовищі, будучи малим вівчариком, відтак грав на толоках, на "йгрі", ходив за березу в коляду. Від 1947 року, коли йому виповнилося лише 16 літ, пішов грати весілля і відтоді переграв сотні весіль з найславнішими тоді в наших селах музиками: Миколою Тимофіївим (Николов Дутчіком) з Мишина, Яковом (Яковом), Степаном Микитюком (Штефаном) з Великого Ключева, з Миколою Коструб'яком (Горбатим) і Рощинським з Малого Ключева та багатьма іншими.
Колись весілля робили в хатах, стодолах чи надворі, а не на спеціальних помостах, як ото нині. Теплої пори легше було грати просто неба, але за холоду всі веселилися в тісних помешканнях і тому порохи осідали не лише на сопілці, але й на легенях. Танці тоді наші діди й баби танцювали (гуляли) дуже темпові: "Гуцулку", "Арґан", "Ковалівку". Ніхто тоді не чув про вальси й фокстроти.
— "Гуцулку", — згадував Кущак, — грали-смо до години або й білше. Кожда пара мусіла вігуляти перед музиков. А якби комус ни дограли, то він кричьив: "Надточи!" — і ми грали далі. Кімую, шо в Пичиніжині над нами ставали два ґазди і упиралисі в скіну, аби гуляки ни поломили нам інструменти. Тогди були гуляки ни то шо типер...
Микола Кущак вивчив грати своїх чотирьох синів: Василя (бубон, сопілка), Миколу (скрипка), Івана (цимбали), Юру (бубон). Майже 20 років грав цей сімейний ансамбль разом зі своїм сусідом баяністом Миколою Васильчуком (Калининим) на Коломийській Гуцульщині, даруючи людям справжні гуцульські мелодії. Старий Кущак тішився, що всі його сини стали музиками. А й справді, таке рідко де можна було побачити: тато і чотири сини-музики.
Улюблена фрілка
Микола Кущак з Великого Ключева був славним сопілкарем на Коломийській Гуцульщині. Він дуже любив грати "у фрілку". Дома мав 10-15 фрілок і, бувало, на свята роздавав усім гостям за столом свої сопілочки, аби вони грали. Звичайно, гості лише дули, але не могли видобути якусь мелодію з тоненького музичного інструмента. А коли хтось запитував Кущака, котра з усіх фрілок його найулюбленіша, він, підсміхаючись, відповідав: "Та, шо нев склінки відкриваю", тобто та, якою відкорковує пляшки.
Зламана скрипка
Дитиною Кущак пас вівці в царинах: по 100-150 штук. Там, на пасовищі, вчився грати "у фрілку". У скрипку вчила його грати одна жінка. Він добре переймав її науку і нарешті попросив позичити скрипки. Вона позичила. Николка опановував чимраз краше музичний інструмент, але якось хлопчаки гралися і поламали йому скрипку. Аби якось зарадити лиху, вони зв'язали скрипку хусткою і принесли власниці. Зрозуміло, що скрипка вже не могла грати і що жінка страшно розлютилася: "Я тобі позичила скрипку, а ти шо приніс?!".
За кару малий Кущак пас їй задарма ціле літо чотири вівці. Тому й відпала в нього охота до скрипки і він заприятелював на все життя з сопілкою.
По весіллі, та не по грі
Такі, як Микола Кущак та його сини, були справжніми народними музиками, яких у наш час, майже не залишилося. Часто, повертаючись з весілля, натомлені й неспані Кущаки могли, якщо це було по дорозі, зайти до буфету у Малому Ключеві і там ще веселитися й грати до полудня.
На одному з весіль у Великому Ключеві до самого ранку залишился одні музики і студенти, які приїхали на весілля з Львівського політеху. Після танців вони подалися спати до стодоли на пахуче сіно та й запросили з собою Кушака. Там вони ще довго пили, співали й веселилися, а музика їм грав і грав. Нарешті студенти поснули, а Кущак ще довго грав на пахучому сіні і під його мелодії, мабуть, приємніше спалося львівським студентам.
Микола Кущак любовно ставився до фрілки і до самої гри, і при першій же нагоді брав до рук свій голосний інструмент та вигравав на ньому все, що знав. Навіть до своїх синів на весілля він ішов з фрілкою в кишені і там грав. Його до гри не треба було особливо припрошувати, як декого. Це був справжній народний музика. Хто тепер так гарно заграє "Бирвінковії", "Гуцулку" чи "До співу"?

Автор: Микола САВЧУК

узято http://trembita.org.ua/pro_muzykantiv/Mykola_Kushchak.html
 
для спілкування » Журнал "Сопілкар" » про гурти та виконавців, що використовують сопілку » Сопілкар Микола Кущак (Автор: Микола САВЧУК)
Страница 1 из 11
Поиск:


Меню сайту
Форма входу
Друзі сайту
Статистика
Copyright MyCorp © 2017